Skip to content
Звузити екран Розширити екран Автоматизувати екран Збільшити розмір шрифта Зменшити розмір шрифта Звичайний розмір шрифта Sitemap Голубий колір сайту Рожевий колір сайту Зелений колір сайту

Всеукраїнська громадська організація 'Асоціація - Моя Родина', УКРАЇНА БЕЗ СИРІТ


Ukrainian (UA)English (United Kingdom)German (DE)

Відео фільм - Моя родина


Опубліковано для перегляду відео фільм, який було знято в межах спільного проекту Посольства США в Україні та Всеукраїнської Громадської Організації "Асоціації - Моя Родина".

"Посилення потенціалу прийомних батьків та батьків вихователей шляхом розвитку практичних навичок виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, влаштованих на державне утримання в їхні родини".
Фільм розміщено у розділі "ПРО АСОЦІАЦІЮ".

А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками. (Рим.5:8)

Дитячий будинок сімейного типу - родини Дзюба

Друк
Дитячі будинки сімейного типу - Дніпропетровська
Автор
Дзюба Тетяна Іванівна
  

Кількість вихованців, їх вік і стать: 9 дітей, віком 5 - 13 років
 Контактна особа: Дзюба Тетяна Іванівна, Дзюба Юрій Володимирович

Ідея створення ДБСТ виникла в нас ще в 1994 р., коли ми працювали в Москві. На той час хотіли створити славнозвісний «Кітеж» -  містечко, де мали проживати обездолені дітлахи зі своїми новими сім’ями; ми мріяли поїхати туди працювати і віддати своє тепло та ласку дітям-сиротам.

Але не склалося. Коли у нас з’явився маленький Микитка, я тяжко захворіла. Надії на одужання майже не було. Лежачи в реанімаційному відділенні, я весь час говорила до Господа в молитвах і просила його допомогти мені та моїй родині подолати хворобу. Я обіцяла виховувати знедолених дітей, сіяти зерно добра в їх серця і це буде «Божа нива». Минав час, хвороба відійшла. Дитина підросла і майже одужала. А обіцянка залишилась і нагадувала про себе. 

Одного дня мені зателефонувала знайома, яка працювала у виконкомі, і запропонувала поїхати до школи-інтернату у с. Вище-Тарасівка познайомитись з дівчинкою, якій 10 років, навчається на «5», сирота. Поговоривши з чоловіком, вирішили, що поїду і познайомлюсь з нею, подивлюсь та порозмовляю. Другого дня вирушили в дорогу. Це було 17 січня. Приїхавши – познайомились, порозмовляли, поплакали і здалося, що ми знайомі з самого народження. Це був четвер і нам запропонували забрати її на вихідні. Ілона погодилась, так як мріяла вирватись з того пекла. Вдома вона себе почувала так, нібито жила тут завжди. З першого ж дня ми були татом і мамою. Наш Микита спочатку сприйняв її як дівчинку, яка прийшла побавитися. Але потім почалися ревнощі. Я протягала дві руки і говорила, що для кожного є своя рука, яка буде їх пестити та обіймати, так і мирились.

Йшли дні з оформленням документів, і тоді ми вперше почули про прийомну сім’ю «під великим секретом». Коли ми почали добиватися статусу прийомної сім’ї, нам відкрито в очі відповіли: «Краще гроші віддати до інтернату, чим створювати обузу собі на голову». Весь тягар біганини з документами ліг на мене, так як чоловік працював з раннього ранку до пізньої ніченьки. В прийомній сім’ї нам було відмовлено, і сказали, що якщо ми будемо наполягати, то Ілона залишиться в інтернаті, нам її не віддадуть. Ми вирішили оформити на неї опіку. Зараз їй виповнилось 16 років. Але в скронях кожного дня звучав голос: «Це ще не всі, коли?..»

Потреби

 

Ми переїхали до міста, щоб дітям дати кращу освіту і почали роботу по відкриттю прийомної сім’ї, тут ми і дізнались, що є також ДБСТ. Два роки ми не могли просунутись ні на крок у цьому напрямку. На той час ми примітили одного хлопчика з притулку – Данилка. Ми з ним підтримували відносини 1,5 роки. Навідувались до нього, забирали додому, але не мали документів про закінчення курсу підготовки. Коли ми поїхали на навчання, дитину відправили до дитячого будинку. Він плакав і говорив, що в нього є вже тато і мама. Зараз Данилко з нами, але прийшов він зовсім іншим, знервованим і заляканим.

Потреби

 

 

 

 

 

По закінченню навчання ми отримали дозвіл на відкриття ДБСТ. Перші діти – Ковальчук Яна та Юра, Ганоіченко Діма. Брат з сестрою пройшли нелегкий шлях перед тим, як потрапити до нас, і ми навіть не сподівались, що зможемо зробити з них щось добре. Але за ці місяці, що діти з нами, Яна стала майже відмінницею. Юру з Дмитром не можна було залишати навіть на хвилинку, все трощилось – олівці, іграшки, книжки. Потім з’явились Данилко, Каріна та Ярослав. Микита з Ілоною допомагають нам у вихованні молодших дітей.

Потреби

 

 

 

Така в нас велика родина. Ми з чоловіком задоволені і любимо всім серцем наших щебетунів, вони в нас найкращі.

Дякуємо Богу і всім, хто допомагає в нашому нелегкому покликанні виховувати знедолених дітей.



ПОТРЕБИ
Разові:

  • принтер
  • кошти на добудування дитячих кімнат
  • кошти для заміни даху (або будивельний материал - шифер, ліс рубероїд, цемент, тротуарна плитка)
  • кошти на благо-устрій території двору
  • мікроавтобус


Постійні:

  • взуття
  • дизенфікуючі засоби

Останнє оновлення на Середа, 19 Жовтень 2011, 13:37
 

Хто нас відвідує!

Детальний перегляд